Робота, довіра, співпереживання: що означає бути анестезіологом

Лікар-анестезіолог повинен бути поруч із пацієнтом у найважчі моменти — від хвилини його підготовки до процедури й часу, коли він прокидається після операції. Це головне правило роботи Ганни Власенко, лікаря-анестезіолога з Києва, яка щодня допомагає дітям, полегшує їхній біль і повертає радість життя. Її історія — про професію, яка стала справжнім покликанням.

«Я завжди шукала спеціальність, яка мене зацікавить і дасть відчуття внутрішньої реалізації. Коли з’явилася можливість працювати в анестезіології, я вирішила спробувати. І тоді зрозуміла: саме тут я можу допомогти людям переживати найважчі моменти їхнього життя без болю. Для дітей це надзвичайно важливо. Ми можемо зробити так, щоб вони не страждали під час маніпуляцій, операцій, щоб їхній досвід був захищений — і фізично, і емоційно», — зазначає Ганна Власенко, лікар-анестезіолог.

Знеболення для багатьох пацієнтів сприймається як щось звичне, але за цим стоїть відповідальність лікаря за комфорт і безпеку пацієнта. Особливо якщо йдеться про дітей.

«Деякі процедури неймовірно травматичні. Якщо дитина їх проходитиме без седації або знеболення, це буде навіть небезпечно. У таких випадках організм може реагувати на біль різкими стрибками тиску, зміною пульсу. Іноді це навіть призводить до серйозних порушень серцевого ритму. Моє завдання — захистити дитину від цих ризиків».

‍

‍

Результат роботи — найбільша мотивація

Робота лікаря сповнена викликів, але саме результат дає сили та натхнення працювати далі.

«Найбільше надихає, коли бачиш результати. Наприклад, дитина була у критичному стані, декомпенсована, потребувала інтенсивної допомоги. А через кілька днів вона вже ходить, усміхається, грається. Її сатурація піднялася з 70 до 95, і ти розумієш: тепер вона матиме шанс на нормальне життя. Їй більше не загрожує гіпоксія, яка могла б спричинити затримку розвитку чи інші ускладнення», — додає Ганна.

Професія лікаря — це не лише знання та практика, а й моменти, які торкаються душі й надовго залишаються в пам’яті.

«Одного разу в нас був дуже складний пацієнт. Коли його виписували, сестра цього хлопчика зв’язала для нас маленькі сердечка з ниток і подарувала. Це був той момент, коли ти просто стоїш із мурашками по шкірі й сльозами на очах, розуміючи, що твоя праця не марна».

‍

Підхід до дітей та батьків

Кожна дитина — окремий світ, і для кожної потрібно знайти свій ключик довіри. Особливо якщо страх і біль стають перепоною для лікування. І без розуміння і підтримки батьків успішне лікування дитини стає значно складнішим.

«Найважче — це пояснювати батькам. Вони хочуть для дитини найкращого, але іноді приховують важливі речі, наприклад, температуру чи інші симптоми, аби операцію не перенесли. Вони не завжди розуміють, що це може погіршити стан дитини. Робота з батьками дуже важлива: їхня підтримка і підготовка дитини впливає на результат. Якщо мама плаче, дитина теж стає тривожною, що ускладнює процес», — розповідає лікар.

‍

Про доступність медицини

Сьогодні медицина стала більш відкритою та доступною, але багато хто все ж боїться звертатися за допомогою.

«Батьків лякає, що будуть вимагати гроші, бо вони не розуміють, наскільки це доступно. Зараз ми намагаємося відкрити більше інформації. Лікарі ведуть соціальні мережі, показують, що можна проконсультуватися безоплатно. Люди бачать, що ніхто нічого не приховує, що все можна обговорити відкрито. Це додає віри», — зазначає Ганна.

«Моя професія постійно вчить мене нового. До кожної дитини має бути індивідуальний підхід, і кожен випадок стає основою для майбутньої роботи. Саме це робить мою роботу водночас складною і неймовірно важливою».