Назад
.jpg)
Роль протезиста полягає не тільки у виготовленні індивідуальних протезів, а й у забезпеченні їхньої функціональності, комфорту та естетики. Біоінженер та протезист із Києва Катерина Примаченко прийшла в галузь із початком війни та одразу визначила для себе ключове завдання — робити все можливе, щоб пацієнти якомога швидше та безболісніше поверталися до повноцінного життя в суспільстві.
«Моєю основною задачею є створення приймальної гільзи та безпосередньо встановлення протеза. Також ми працюємо в команді з реабілітологами і допомагаємо пацієнту пройти первинну адаптацію до використання протеза», — розповідає Катерина.
«Ще зі школи я дуже хотіла працювати у сфері, де матиму змогу допомагати людям. Спочатку думала піти в медицину, але оскільки мені дуже подобалося поєднувати технології та медицину, то знайшла для себе напрямок біомедичної інженерії».
Війна стала поштовхом для Катерини.
«Реабілітація займає значний проміжок часу. Якщо ми говоримо про нижні кінцівки, то потрібен час, щоб людина навчилася ходити на протезі. Це дійсно тривалий процес, щоб повернути людину до звичайного соціального життя, а іноді навіть до активного життя, як-от заняття різними видами спорту. Що ж стосується протезування верхніх кінцівок, то це також значний період: від встановлення механічного протеза до можливості користування біонічним у майбутньому», — зазначає Катерина.
Величезний проміжок часу необхідний і для того, щоб людина тренувала м'язи та могла якомога краще користуватися протезом.
«Наша задача полягає в тому, щоб показати людині, які в неї є можливості з цим виробом. Що стосується конкретного часу, то все дуже індивідуально. Залежить від пацієнта, від того, скільки він зусиль докладає, щоб пройти реабілітацію».
«Найважливіше в роботі — це повернути пацієнтів до нормального стану, не лише фізичного, а й емоційного, щоб вони могли вільно почуватися в соціумі. Пацієнти часто перебувають у дуже пригніченому стані. Наше завдання — вивести їх із цього стану».
Важливим є підвищення доступності сучасних протезів для людей з обмеженими можливостями.
«Наприклад, для пацієнтів, у яких немає певних кінцівок, або якщо людина не має можливості бачити. Важливим завданням є моя участь безпосередньо в реабілітації пацієнтів», — каже Катерина.
Гальмує доступність нестача фінансування.
«Є гранична сума на встановлення протезів, і вона недостатня для того, щоб встановити насправді максимально якісний протез. Ми ще й маємо думати про те, як вкластися в певну суму, зробити якомога якісніше».
«Хоча загалом зміни в галузі помітні. Навіть нещодавно, я знаю, також підіймали граничну вартість. Дали змогу встановлювати міоелектричні протези без первинного протезування. Дуже багато за останній період ввели нових законів стосовно протезування, що покращує і надає більше можливостей нам встановлювати гарні протези. І, звісно, це для пацієнтів дає більше можливостей реалізуватися в соціальному житті».
Біомедична інженерія сприяє впровадженню інноваційних технологій в медицину, наприклад, біонічних протезів, адаптивних матеріалів.
«Ми активно співпрацюємо з інженерами-розробниками. Ми даємо їм фідбек щодо якості їхнього продукту і того, як можна його покращити для того, щоб пацієнту було ще зручніше й простіше».
«Найголовнішим аспектом для того, щоб протезування стало доступнішим, є освіта населення. Має бути дуже якісна освіта. На мою думку, проблема полягає в тому, що нині здебільшого навчання здійснюється дистанційно. А біомедична інженерія — це та галузь, де потрібно не тільки знати теорію, а і бачити процес наочно, вміти працювати практично. Звісно, якщо освіта дистанційна, то це знижує рівень знань, а працювати — це все-таки про практику», — ділиться біоінженер, протезист.
«Перший виклик — це вартість матеріалів і технологій. Тобто нам потрібно якомога краще оптимізувати процеси виготовлення та шукати альтернативні матеріали, щоб дати пацієнту якомога більше сил на відновлення».
«Часто люди звертаються до нас уже в пригніченому стані й потрібно підтримувати їх на високому рівні мотивації, аби вона не зникла в пацієнта, щоб він просто не опустив руки, адже відновлення — це тяжко», — впевнена Катерина.
«Ми тісно співпрацюємо з іншими фахівцями. По-перше, з інженерами, які безпосередньо розробляють колінні вузли, кисті рук. Також з командою реабілітологів. На мою думку, на будь-якому протезному підприємстві необхідна команда реабілітологів».
«Найбільше задоволення — дивитися, коли пацієнт отримує свій протез. Наприклад, якщо це протез нижньої кінцівки, то як пацієнт робить перші кроки, його емоції. І, звісно, якщо пацієнт отримує протез верхньої кінцівки, то це його перші рухи, жести. Видно, наскільки людина заряджена, наскільки вона вдячна».
Далі реабілітація і пацієнти повертаються до активного життя.
Війна вплинула на потребу в протезуванні, а для протезистів збільшилося навантаження.
«Працювати швидше, досконаліше, зважаючи на те, що важливим є співвідношення ціни та якості. Потрібно багато вчитися, щоб створювати та використовувати нові матеріали, техніки, аби забезпечити пацієнтів якомога міцнішими протезами, щоб їх вистачало надовше», — зазначає Катерина.