Життя після травм: як сучасна реабілітація змінює долі

Реабілітаційна медицина — це більше, ніж лікування. Це повернення до життя, відновлення надії та віри у власні сили. Для Катерини Загородньої, лікаря фізичної та реабілітаційної медицини з Івано-Франківська, реабілітація стала не просто професією, а місією. Її історія — це шлях до усвідомлення, що саме реабілітація здатна змінювати долі людей.

«Спочатку я думала, що реабілітація — це як застаріла фізіотерапія. Але під час стажування я спостерігала, як жінка після інсульту зробила свої перші кроки з підтримкою фізичних терапевтів. Її син плакав від щастя, побачивши, як мама знову починає ходити. У той момент я зрозуміла, що хочу бути частиною таких історій. Це був вирішальний момент у моїй кар’єрі», — згадує Катерина.

‍

Реабілітація та якість життя

На відміну від інших напрямів медицини, реабілітація спрямована на відновлення функціональності пацієнта, його здатності жити повноцінним життям.

«У нашому відділенні ми говоримо про якість життя. Ми допомагаємо людям стати самостійними, функціональними. Пацієнти повертаються додому на протезах, на кріслі колісному або навіть на своїх ногах. Ми даємо їм не просто можливість рухатися — ми даємо їм сенс жити далі», — пояснює Катерина.

‍

Командна робота

Реабілітація — це завжди командна робота. Фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи й соціальні працівники завжди працюють разом із пацієнтами, залучаючи їх до відновлення.

«Наш підхід відрізняється: ми працюємо не замість пацієнта, а разом із ним. Люди дивуються, чому їх активно залучають: три години занять щодня, робота над кожною дрібницею. Але саме цей підхід дає результат. Пацієнти мотивуються, бачать свої успіхи й починають довіряти. Однак іноді складнощі виникають через когнітивні розлади або гіперопіку родичів. Нам доводиться пояснювати, що самостійність пацієнта — це ключ до його повноцінного життя», — ділиться лікар.

Катерина мріє про час, коли реабілітаційні послуги стануть доступними кожному.

«Важливо, щоб у кожній громаді був хоча б невеликий реабілітаційний центр. Це дозволить пацієнтам отримувати допомогу поруч із домом, а не їхати за сотні кілометрів. А ще нам потрібна спеціалізація: окремі команди для роботи з ампутаціями, ушкодженням спинного мозку чи ортопедичними травмами. Це дасть змогу лікарям зосередитися на своєму напрямі й надавати якіснішу допомогу пацієнтам», — зазначає Катерина.

‍

Емоції, які тримають у професії

Робота реабілітолога не є простою, але саме людські історії й досягнення пацієнтів стають головним джерелом натхнення.

«Коли пацієнт, який щойно отримав протез, стоїть на двох опорах уперше — це незабутні емоції. Або коли ми виписуємо людину, яка тепер може сама пересуватися й жити далі. У такі моменти ми всі відчуваємо, що наша праця має сенс. Це те, що гріє й тримає нас у цій професії», — ділиться лікар.