Лікарі-педіатри працюють із найменшими пацієнтами, надаючи їм шанс на здорове життя навіть у найскладніших умовах. Для Ліни Чергінець, медичної директорки та лікаря-педіатра з Дніпра, ця професія стала ціллю змінювати життя дітей і їхніх родин на краще. Її робота виходить за межі звичайних обов’язків — це щоденна відповідальність за здоров’я, турботу і щастя маленьких пацієнтів. Її історія — це шлях від молодого педіатра до лідерки, яка очолює згуртований колектив, що бореться за життя кожної дитини.
«Після інтернатури я почала працювати лікарем-педіатром. Для мене педіатрія завжди була найгуманнішим напрямком у медицині. Я не бачила себе ніде, окрім як у роботі з дітьми. Їхні усмішки, їхні перші кроки після одужання — це те, що дає сили продовжувати працювати. Я завжди казала собі: кожна дитина повинна жити, повинна одужати. І ми зробимо для цього все можливе і навіть неможливе», — розповідає Ліна.
«Сьогодні медицина в Україні значно доступніша, ніж це було 10-15 років тому. Наразі ми маємо обладнання, медикаменти, протоколи, які відповідають міжнародним стандартам. Ми впровадили цифрові рентгенівські апарати, сучасні УЗД-сканери, а за потреби наші пацієнти безоплатно проходять МРТ чи КТ. Це величезний крок уперед, який дає змогу швидко й точно встановлювати діагнози», — пояснює лікар-педіатр.
Для Ліни Чергінець колектив — це серце лікарні, основа її успіху.
«Ми завжди були згуртовані, але особливо це проявилося під час війни. Ми створили справжню команду однодумців, де кожен знає свою роль і робить усе можливе для дитини. Наші традиції, цінності, які формувалися роками, ми передаємо молодим лікарям і медсестрам. Це наша друга сім’я», — розповідає Ліна.
Особливе місце в її серці займає пам’ять про колегу й наставника, Віктора Григоровича Слатвіцького, який очолював лікарню під час пандемії COVID-19, але, на жаль, загинув від цієї інфекційної хвороби.
«Він жив цією лікарнею, був для багатьох із нас першим серйозним учителем. Його цінності стали основою того, як ми працюємо сьогодні. Ми робимо все можливе, щоб зберегти його пам’ять і гідно продовжувати його справу».
Війна принесла труднощі для лікарні, але також показала витривалість і відданість її команди.
«Перші місяці війни ми приймали багато внутрішньо переміщених осіб. Люди приїжджали до нас із дітьми, не маючи нічого. Ми допомагали їм не лише медично, а й морально: підтримували, ділилися речами, продуктами. Наша робота стала більш значущою. Діти, які залишилися без батьків, тепер часто перебувають у нас, бо центри соціальної підтримки виїхали за кордон або до західних областей. Це велика проблема, але ми робимо все, щоб забезпечити їм догляд», — говорить Ліна.
Кожен день роботи в лікарні — це боротьба за здоров’я дітей, які повинні одужати й жити повноцінним життям.
«Ми працюємо за принципом: як би я хотіла, щоб допомогли моїй дитині. Це девіз нашого колективу. Ми не просто лікуємо, ми допомагаємо, підтримуємо й віримо, що кожна дитина заслуговує на шанс. І заради цього ми готові працювати вдень і вночі», — підсумовує Ліна Чергінець.